Вітання народної депутатки України Ольги Василевської-Смаглюк

  • 38

Усі роки української незалежності різдвяно-новорічні свята були часом повернення Додому. Коли покоління збиралися під одним дахом, парували кухні, на яких пеклося-варилося усе найсмачніше, сповнені теплом оселі сяяли вогнями гірлянд на ялинках, у гомоні і сміхові летіли останні дні року, що минав, народжувалися мрії та плани року прийдешнього. Українські родини мали крихке щастя бути разом.

Тридцять перша зима нашої країни буде зовсім іншою. Заледве сьогодні знаходяться родини, які стрічатимуть свята так, як звикли – у обіймах всіх тих, хто дорогий серцю. Для більшості дорогі серцю люди зараз далеко – вони боронять дім.

І аби їх поневіряння не були марними, у домах, прикритих спинами наших воїнів, як і покоління до того, має творитися різдвяне диво. Під бабусині чи дідунькові оповідки, під розмірний і тихий голос мами, яка читає різдвяну казку,у наповненій солодкуватим, ні з чим не порівнюваним, духом мандарин оселі мають плестися щасливі сни, які снитимуться нашим дітям довгими зимовими ночами.

З тих оповідок і казок в дитячий, поки ще зовсім невеликий, світ прийде світло знання про величне диво – народження Того, хто віддав усе заради людей. Сповнене любові маленьке серце вчитиметься найважливішому –  що любити означає віддавати, і що ми не здатні віддати найкраще Йому, але цілком у наших силах поділитися усім з тими, кого зустрічаємо на своєму шляху. Заради Нього і у славу Його імені.

Усім серцем мені хочеться, аби разом із нашими найменшими цьогоріч ми робили подарунки не лише найближчим, а й тим, хто волею нелегкого часу у нашому державотворенні опинився далеко від своїх домівок або домівки втратив зовсім – запрошували на гостину тих, хто потребує затишку й тепла, нехай навіть ми і малознайомі, ділили з ними смаколики, дарували добре слово і теплі обійми. Вціліла частина Київщиниприхистила під дахами своїх домівок третинумільйона тих, чиї доми відібрала війна. Нехай же наше людяне ставлення до співвітчизників, які переживають біль від втрати дому,хоча б на зимові свята дозволить щемливій радості від відчуття турботи і співчуттяповернути посмішки на змучені обличчя.

Київщина багато пережила і ще дуже довго гоїтиме рани війни. Але пережите у цьому найтяжчому році нашої новітньої історії дарує мені тверду впевненість, що тих, чиї різдвяні сни зараз захищають наші воїни, чекає велике майбутнє. Вони ростимуть, свідомі того, щоє частинкою нації, яка знайшла і пізнала себе. Змалечку бачитимуть як дорослі, не шкодуючи сил, чим можуть допомагають нужденним, бо виявляється, що про хати з краю – то нав'язане кимось, хто нічого про нас не знав; немає у нас ніякого краю – усе горе наше, і бороти його можна тільки разом. Чутимуть, які амбітні мрії про відбудову після Перемоги у цвіту нашої нації і самі плекатимуть мрії без меж. Ніколи не знатимуть, що таке відчуття меншовартості, бо відчуватимуть, що бути українцем –  це велика честь, що це значить вогонь у жилах, сила волі зі сталі і відповідальність за майбутнє усього світу.

Майбутнє, величне і прекрасне, гартується зараз нашим народом – нехай про це будуть сни дітей, які боронить країна незламних, поки тихим поступом нашими землями крокують новорічні свята.

Перемоги нам у прийдешньому році!

Слава Україні і її величному воїнству!