Як і чим живе дитяча бібліотека міста

  • 244
  • Аня на 11:00
  • Ксенії сьогодні не буде.

Такі повідомлення бачать батьки, читачі у чаті бібліотечного центру для дітей, де маленьких славутичан запрошують на читання казок й виготовлення поробок.

Як і чим живе дитяча бібліотека міста.

Коли говоримо, що в Славутичі унікальна соціальна інфраструктура, це не звичайна ввічливість в бік міста. Це ґрунтовно.

Цим матеріалом починаємо знайомити нових славутичан з дорогоцінними, важливими міськими проектами, людьми, місцями. А тим, хто давно живе в місті це стане нагадуванням про наші культурні заклади.

До Дня дитячих бібліотек ми дізнались як і чим живе Бібліотечно-інформаційний центр для дітей та юнацтва, що знаходиться в будівлі Палацу дітей та молоді.

Співрозмовники Бикова Юлія – бібліограф та Козленко Наталія – керівник закладу.

Фото без опису

Працівники бібліотечного центру.

Київський, 21.

Фото без опису

Козленко Наталія - керівниця бібліотечного центру

– Наша бібліотека взагалі перша з’явилась в місті. У вересні 88-го року. Ми працювали, а можна сказати – жили спочатку в Київському кварталі. І багато чого треба було робити – книжки злітались до нас з усіх республік. Це різна якість, різні мови. І все це треба було систематизувати. Ми розуміли, що це не просто робота, а започаткування чогось важливого.

Як виглядала бібліотека тоді?
– Це було в «київському» котеджі, наприклад, в читальній залі було тільки три столи. Було два поверхи, але там був ще й Відділ культури, бухгалтерія – тіснувато було.

 Коли я прийшла сюди на роботу, в 92-му році, хотілось чогось нового, змін. Час тоді був складний, і було прийнято шукати благодійників, то ж ми їхньою допомогою, друзів, знайомих знайшли фарби, шпалери, клей самі варили. І читачів обслуговували і вікна фарбували. Все робили.

І знаєте, потім до нас пішли читачі.

До людей.

Полагодивши приміщення, ми відчули впевненість.

І пішли до людей. Презентувати себе. Центр дітей з інвалідністю, школи, садочки. Так ми показали, що ми є.

Фото без опису

Читач.

В одній з поїздок Володимир Петрович (Удовиченко, перший міський голова Славутича) побачив цікаву, більш широку концепцію бібліотечного центру, де були не тільки книжки.

В цей час закінчувався спільний міський проект, який базувався в Палаці для дітей та юнацтва. І звільнялось приміщення. За дев’ять днів ми вже були тут.

Приємно, нам всі допомагали: рідні, колеги.

І дев’ятого вересня, на День золотої осені презентували наш центр в новій якості.

Вже й сторінку свою мали в інтернеті, а це двохтисячний рік, це тоді ще трохи екзотика була.

Ми почали й по кроку рухались.

Володимир Петрович завжди нами пишався, було видно. А ми підкреслювали, що це тільки спільно працює – міський голова, працівники, відділ культури, благодійники, всі.

Плюс.
Саме на новому місці ми стали вже не дитячою бібліотекою, а бібліотечним центром для дітей та юнацтва. Як проект відділів культури, освіти і Славутицької міської ради.

Всі разом працювали, бо системно було. Лінкевич (начальник відділу освіти на той час) в нас тут майже жив. Всі мріяли, щоб вийшло, було розуміння, що такий центр, це буде плюс всій громаді.

Отак ми й досі працюємо. Збираємо допомогу, іноді треба смаколиків придбати, думаємо як і де знайти допомогу, фонди оновити, донатимо, казки читаємо.

Секрет.

Фото без опису

Бібліотекарі чекають на дітей в гості.

– Я вам секрет розповім. Найважче працювати в дитячих бібліотеках.

–  Чому?

Ю.Б. – З дитиною не вийде бути нещирим.

Кожному, кожному треба увагу. Виключень немає бути. Штат в нас невеликий.

А підготовка має бути ґрунтовна до кожного заходу.

Наша ціль – утримувати увагу дитини до повноліття. Дитячий бібліотекар – це як перший вчитель. Наприклад, пам’ятаю свого першого читача. Це хлопець. Зараз вже дорослим чоловіком бачу його в місті.

Він шукав інформацію з енциклопедії. Не знаю як він, а я пам’ятатиму його все життя.

Було багато подій за ці роки: клуби, театральні виступи, виходили на Стрітення на вулицю, такі заходи були, що фотографували стоячи на стільці, бо місця вільного не було.

Зараз розвиток залежить від ресурсу колективу, хотілося б молоді, їхньої енергії.

Фото без опису

Працівники Кіноконцертного комплексу читають разом з дітьми казку в бібліотеці.

Фонди.
Світ дитячої книги дуже динамічний. Діти ростуть, змінюються програми, деколонізація.

Фонди треба оновлювати, шукаємо можливості для цього. Самі щось знаходимо, люди допомагають, наприклад депутатка наша Любива Людмила – завжди щось цікаве приносить. Написали ми заяву про потреби, можливо на сесії її підтримають.

З бібліотекою для дорослих ми не конкуруємо, бо це все одна бібліотечна система.

Ми для дітей від роки й до 17. Але до нас йдуть й пенсіонери.

Діти.
Як змінились діти.

Розповідає Юлія Бикова.

Ю.Б. – Пам’ятаю, коли ми вчились, то давали завдання, а джерело потрібної інформації було в бібліотеці. Зараз – функціонал бібліотеки більш широкий. Він просвітницькій, культурний. Заходами, атмосферою маємо залучити дитину в бібліотеку, до читання, роботи з інформацією. Бібліотека зараз – це простір. Читання, дозвілля, творчості, родини.

До нас приходять родинами. Ми навіть зробили такий сімейний формуляр, де кожен член родини може брати книгу собі, не сперечаючись з іншими, що варто брати, а що ні. Та й ми тут всі – бібліотечна родина.

Нам приємно, що Юрій Кирилович (Фомічев, міський голова), нас відвідує, каже – у вас добре. А ми всім раді.

Для нас важливо бути не прокатом книг, а центром культурного життя громади.

Фото без опису

Воля. Одна з дитячих поробок.

Постійно спостерігаємо за дітьми. І якщо якийсь напрямок їм цікавий, розширюємо його.

Діти зараз непрості. Різні родини, звички, дозвілля. Вони дуже динамічні: сьогодні їм щось сподобалось, завтра вони вже хочуть іншого. Вчимо потроху їх тримати концентрацію.

Зараз багато цікавих книг, красивих і діти точно варті того, щоб бути знайомими з ними. Незалежно від традицій і можливостей родин.

Наші читання, це ще й спілкування, обговорення. Діти тут відпочивають. Можуть сидіти як зручно, слухати як хочуть. Яблучка, водичка, місце для гри і творчості – все в нас є.

Бібліотека і війна.
Ми працювали майже весь час облоги міста.

Фото без опису

Березень 2022, блекаут. Заняття й ігри під час облоги міста.

Коли діти з родинами починали повертатись до Славутича, вони постійно проговорювали як рятувались, виїжджали, де були, свої хвилювання. Такий період був кілька місяців.

Потім, повітряні тривоги. І ми з нашими тарілочками, поробками спускаємось в укриття. Нервує це їх. Ще можу сказати, що діти стали менш стриманими, іноді дуже різко висловлюють своє обурення. Такі стали, більш безкомпромісні.

Чи є якась відмінність, між дітьми, що переїхали до нас? Тільки одна. Це перший подив, захват від бібліотеки. Все. Далі все як зазвичай.

Ми й зараз йдемо до читача. Інформуємо в соцмережах, у вайбері збираємось на майстер-класи.

До війни в «Квадраті» робили суботні читання у дворі закладу.

Взаємодіємо зі шкільними бібліотеками. Вони з читачами до нас приходять, а ми беремо участь в їхніх проектах.

Фото без опису

2021 р. Творчість на вулиці в "Квадраті"

У Славутичі, що добре – поруч школи, Палац дітей, гуртки, Школа мистецтв. Все це генерує гарний трафік юних читачів.

У нас люблять слово «хаб». То ми дитячий хаб.

Творчі сили в нас є, мріємо осучаснити меблі й фонди.

Ю.Б – А ще ми вчимось в дітей. Свободі творчості. Наприклад, робимо поробку, кажу хлопчику, щоб якимось чином зібрав іграшки. А він питає – чому саме так. А потім вже й думаю, а чому саме так, хай буде як завгодно. Це ж свобода.

Фото без опису

Дитяча творчість

Як батькам сприяти спілкуванню дитини з книгою?

– Дуже просто, читати самим!

© Гліб Горошинський