Іноді світло людської душі буває таким теплим, що, навіть, коли людина йде, воно ще довго зігріває людей. Сергій САТІН (28.10.1978 – 19.11.2025).
Іноді світло людської душі буває таким теплим, що, навіть, коли людина йде, воно ще довго зігріває людей. Сергій САТІН (28.10.1978 – 19.11.2025).
Він був саме тим світлом: тихим, ніжним, сильним.
Сергій із тих, кого завжди помічають. Він умів зігріти словом, підтримати, розрядити тишу і зробити день світлим. Він завжди був там, де важко. Там, де інші не витримують. Просто робив те, що вважав правильним. Мав серце, яке вміло любити. Голос, у якому завжди було трохи тепла і трохи жарту. І очі, що світилися так, як світяться тільки в тих, хто живе чесно – перед людьми, перед країною, перед собою.
Його шлях починався у рідному місті Славутичі. Навчався у 2-й школі в спортивному класі. Займався боксом і, мабуть, саме спорт навчив його тримати удар долі й ніколи не втрачати людяності. Пізніше здобув освіту механіка в Чернігові. У цивільному житті Сергій працював друкарем офсетного друку на виробництві. Колеги завжди говорили про нього з повагою: відповідальний, майстер своєї справи, надійний настільки, що йому можна було довірити найскладнішу роботу. І він завжди виконував її тихо, впевнено й якісно, так, як робив усе у своєму житті.
Сергій – це людина, яка несла в собі стільки тепла, що його вистачало на всіх. Але найбільше цього тепла отримували дві найдорожчі його людини – Тетяна і донька Катерина. Вони були його опорою, його радістю, його світом, заради якого він жив.
Особливе місце в його житті займала сестра Наталія. Їхня близькість була не про гучні слова, а про глибину.
Сергій був тим, про кого кажуть: справжній. Справжній у своїй мужності, у доброті, у своєму обов’язку перед родиною та державою.
З перших днів повномасштабного вторгнення він не вагаючись вступив до лав Збройних Сил України. Пішов туди, де найважче: Бахмут, Донецький напрямок. Місце, де відвага вимірюється не словами, а кожним прожитим днем. 💔А потім і Сумський напрямок н.п. Високе, де командир стрілецького відділення, сержант Сергій САТІН вступив в свій останній бій 19 листопада 2025 року. Загинув так, як і жив – мужньо, віддано, до останнього подиху борючись за Україну, за нашу свободу, за безпеку тих, кого любив.
Спочивай у світлі, Сергію. Ти віддав Україні все, що мав.
Боляче…І цей біль не втихне. Але він навчить нас пам’ятати… Пам’ятати Твій сміх. Твою мужність. Твою любов. Твій шлях, який став прикладом і благословенням для всіх, хто Тебе знав.
Вічна слава і шана Герою.
Чин похорону полеглого на війні Героя Сергія САТІНА відбудеться 29 листопада 2025 року у Ніжині.
